Поетична сторінка

Інколи  просто хочеться  висловити свої  думки...

        "Моє село"

Моє село  лежить на тій землі,

Де гарна  річка  і стрункі  ліси,

Де степ розлогий,  де акацій цвіт,

Моє  село – це мій найкращий  цвіт.

Моє село лежить на тій землі,

Де гарні квіти  і  рясні сади,

Де  річка Буг  несе  стрімкий  свій біг,

Моє  село – це радість  всіх моїх доріг.

Моє село лежить на тій  землі.

Де наші предки славний  шлях  пройшли,

Де  сіють хліб і родить виноград,

Моє село – це мій найкращий сад.

Живи село  іще багато літ,

Минають хай тебе  всі біди,  всі нещастя.

Живи, село,  і буду рада  я,

Що є моє село – і це велике щастя.

"Осінь-господиня"

Сумно  стало  у нашім краї,

І не чути вже  співу птахів.

Тільки вітер-пустун ненароком

З дроту згонить малих вороб'їв.

Опустіли  поля  без  врожаю,

Оголилися віти дерев і кущів.

Сонце рано вже спати сідає

І додому жене малюків.

Наче вчора було  все зелене,

А сьогодні  у інші  фарби

Вбрала  осінь, моя господиня

І діброви, і землю  й луки.

             ***

Прозвенело  два  звонка –

Разбежалась  детвора.

По урокам  в кабинеты

Разошлись все дети эти.

Кто-то пишет у  доски,

Объясняя  все значки.

Кто-то  опыты  проводит,

В мир науки  всех  уводит.

В  школе  есть  спортивный  зал,

Для ребят  он как причал.

Не  бывает  тихо там –

Слышен  смех  и  шум, и гам.

Быстро время пробежит,

Звонок снова прозвенит.

Выйдет с классов детвора –

Отдыхать пришла пора.

                   ***

Час пливе незупинно 

І його  не спинить,

І його  не цікавить,

Що комусь  ще болить.

Що живуть ще на світі

Ті герої святі,

Що в страшенні ті роки

Зупинили  катів.

Зупинили страждання,

Біль і страх забуття,

І не дали їм стерти

 на планеті життя.

Але час все лікує,

Все спливає в літа,

Що війна – це страхіття,

Чомусь хтось забува.

Забува тих героїв,

Що життя вберегли,

Рідко дякують їм,

А вони ще  живі!!!

А вони у чеканні

Теплих слів,  співчуття,

І уваги  й любові,

Шани, слів  каяття.

Слів, що «Милі, пробачте!

Не змогли ми для вас

За життя, що нам дали

Ми віддячити  в час».

Ви лиш чуєте «казки»,

Що потрібно чекать,

І що може колись

Хтось віддячить за нас.

Та шкода, що не буде

Ветеранів тоді,

Бо життя, жаль, не вічне.

А чи ж будемо ми?

              

               ***

Історія   мого  села,

Як  давня  повість  та  свята,

Що Нестор в книзі описав,

«Хто? Де? Як княжив? Воював?»

Так  і моє  село  зросло,

Коли великая цариця

За ратну службу, за царя

Галицину  ці землі віддала.

Ось з того часу і донині

Є Галициново  на карті України.

Воно живе, воно цвіте

І яка доля жде його

Бентежить  нас понад  усе.